Matka Boska Lubecka

Ikona Lubeckiej Matki Boskiej została nazwana na cześć starożytnego miasta Lubecz (obecnie miasto w obwodzie czernihowskim) nad Dnieprem. Według ludowego przekazu, obraz ukazał się miejscowemu mieszkańcowi już w XI wieku i od dawna uważany był za cudowny.

W XVII wieku ikona Matki Bożej znajdowała się w Lubeczu w świątyni z czasów polskiej władzy. Przypuszcza się, że w 1647 roku wraz z kilkoma innymi obrazami została przewieziona do Kijowa, do soboru św. Sofii. Według jednej wersji, w 1701 roku obraz został zwrócony do Lubecza, a w Kijowie pozostała kopia. Według innej wersji, w Kijowie pozostał oryginał, a do Lubecza trafiła kopia. Według trzeciej wersji, istniały dwie kopie oryginalnej ikony, wykonane przez mnicha Jana Szczyrskiego (w zakonie Inokentij, 1650– ok. 1714). Był znanym artystą, pracował w Wilnie (1680-1683), potem w Czernihowie (1683) i Kijowie (1689), a później zaangażował się w rozbudowę klasztoru św. Antoniego w Lubeczu, gdzie został przełożonym. Wśród jego prac wykonanych w Wilnie było wiele obrazów Matki Boskiej Częstochowskiej, co wpłynęło na jego późniejszą twórczość.

Na podstawie tych dzieł można łatwo określić główne cechy ikonografii Lubeckiej Bogurodzicy, typowe dla kopii Matki Boskiej Częstochowskiej: Bogurodzica jest przedstawiona frontalnie z Dzieciątkiem Jezus siedzącym na jej lewej ręce, głowa Matki Boskiej jest lekko zwrócona w prawo, prawica uniesiona do piersi, maforion z szeroką lamówką spada wzdłuż twarzy w ciężkich fałdach. Dzieciątko Jezus w nieco sztywnej pozie podnosi prawicę w dwupalcowym błogosławieństwie a lewą trzyma księgę, która leży na grzbiecie.

Wiadomo, że istniały dwa bardzo podobne warianty pierwotnego obrazu Lubeckiej Matki Bożej. Jeden z XVIII wieku znajdował się w Lubeczu w cerkwi Zmartwychwstania i po jej zamknięciu przez bolszewików zaginął. Drugi z 1698 r. w XX wieku trafił z soboru św. Sofii do muzeum w Kijowie i również był uważany za zaginiony. Ostatecznie udało się go odnaleźć w zbiorach Narodowego Muzeum Historii Ukrainy. Został przypisany jako dzieło Jana Szczyrskiego dzięki miedziorytowi jego autorstwa.

W centrum przedstawionego miedziorytu na barokowym tle z roślinnym ornamentem znajduje się Matka Boża. Na jej lewej ręce siedzi Dzieciątko Jezus. Prawą ręką błogosławi, a lewą podtrzymuje książkę pod pachą. Jego chiton pokrywa roślinny ornament. Na szyi Matki Bożej znajduje się kilka warstw korali. Na głowach Matki Bożej i Dzieciątka znajdują się korony zwieńczone krzyżem. Wokół głów nimb. Pod obrazem widnieje popiersie teologicznej cnoty – Miłości. Rycina uzupełniona dedykacją dla Iwana Maksymowicza. Prawdopodobnie przedstawiony miedzioryt był częścią większej kompozycji albo obrazu.

Ікона Любецької Богоматері отримала назву на честь стародавнього міста Любеч (нині селище Чернігівської області) над Дніпром. За народним переказом, образ з’явився місцевому мешканцеві ще в ХІ ст. та з того часу вважалася чудотворною.

У ХVІІ ст. ікона Богоматері знаходилася в Любечі в храмі з часів польської влади. Припускають, що 1647 р. разом з кількома іншими образами її перевезли до Києва у Софійський собор. Згідно одним твердженням, у 1701 році шанований образ повернули до Любеча, а у Києві залишили копію. Згідно другій – в Києві залишився оригінал, а до Любеча відправили копію. Згідно третій версії, було дві копії оригінальної ікони, створені монахом Іваном Щирським. Він був відомим митцем, працював у Вільно (1677-1680), потім у Чернігові (1683) та Києві (1689), а згодом долучився до розбудови монастиря Святого Антонія в Любечі, де став настоятелем. Серед його робіт виконаних у Вільно – численні образи Богоматері Ченстоховської, що вплинуло на його подальшу творчість.

На підставі цих творів можна легко виділити головні риси іконографії Любецької Богоматері, властиві копіям Богородиці Ченстоховської: Мадонна зображена фронтально, з Христом-Немовлям, який сидить на її лівій руці; голова Матері Божої ледь повернута вправо, правиця піднесена до грудей; мафорій з широкою каймою спадає вздовж обличчя важкими складками; Немовля у дещо скованій позі підносить правицю в двоперсному благословенні, а лівою тримає книгу, що лежить на керенці.

Відомо два дуже подібні варіанти образу Любецької Богоматері. Один з ХVІІІ ст. перебував в Воскресенській церкві у Любечі та після її закриття більшовиками був втрачений. Другий у ХХ ст. потрапив із Софійського собору в музейне містечко в Києві і також вважався втраченим. Згодом його вдалося відшукати у зібранні Національного художнього музею України. Ця ікона була атрибутована як робота Івана Щирського, завдяки гравюрі його ж авторства.

В центрі представленої гравюри на бароковому тлі з рослинним орнаментом зображена Богоматір. На її лівій руці сидить Немовля-Христос. Правою рукою він благословляє, а лівою притримує книгу під пахвою. Його хітон вкриває рослинний орнамент. На шиї Богоматері декілька шарів коралів. На головах Богородиці і Немовляти корони, увінчані хрестом. Навколо голів німби. Під образом видніється оплічне зображення теологічної чесноти – Любові. Гравюра доповнена дедикацією (присвятою) для Іоанна Максимовича. Вірогідно, представлений медіорит був частиною більшої композиції або зображення.

Wizerunek ikony uzupełnia panegiryk perejasławskiego pułkownika Jana Mirowicza (zm. 1709), współpracownika hetmana Mazepy.
Rycina zawiera obraz Lubeckiej Bogurodzicy, wzbogacony o dodatkowe szczegóły. W centrum kompozycji, w sercu, z którego wyrastają róże, przedstawiona jest Bogurodzica. Na lewej ręce Bogurodzicy siedzi Dzieciątko Jezus. Prawą ręką błogosławi, a lewą trzyma książkę pod pachą. W lewej ręce Bogurodzica trzyma strzałę uwieńczoną kwiatami. Na głowach Matki Boskiej i Jezusa są bogate korony zamkniętego typu, na piersi Matki Boskiej jest szerokie pasmo korali składające się z kilku łańcuchów obramowanych z dwóch stron perłami Po obu stronach świętego obrazu znajdują się anioły. Pod nim znajduje się herb Jana Mirowicza oraz tekst dedykacji (poświęcenia).

Зображення ікони містить панегірик (присвяту) переяславському полковнику Яну Мировичу (пом. 1709), соратника гетьмана Мазепи.
Гравюра містить зображення Любецької Богоматері, доповнене деталями. В центрі композиції в серці, з якого проростають троянди, зображена Богоматір. На її лівій руці сидить Немовля-Христос. Правою рукою він благословляє, а лівою притримує книгу під пахвою. У лівій руці Богородиця тримає стрілу, увінчану квітами. На шиї Богоматері декілька шарів коралів. На головах Богородиці і Немовляти корони закритого типу, увінчані хрестом. По обидва боки від святого образу розміщені янголи. Під ним – герб Івана Мировича та текст дедикації (посвяти).

Rycina Jana Szczyrskiego przedstawia wizerunek Lubeckej Matki Boskej wzbogacony dedykacją dla pułkownika charkowskiego Fiodora Zacharzewskiego w języku polskim i staroukraińskim. Dzięki temu dziełu można łatwo określić główne cechy ikonografii, typowe dla kopii Matki Boskiej Częstochowskiej: Bogurodzica jest przedstawiona frontalnie z Dzieciątkiem Jezus siedzącym na jej lewej ręce, głowa Matki Boskiej jest lekko zwrócona w prawo, prawica uniesiona do piersi, maforion z szeroką lamówką spada wzdłuż twarzy w ciężkich fałdach, Dzieciątko Jezus w nieco sztywnej pozie podnosi prawicę w dwupalcowym błogosławieństwie, a lewą trzyma księgę, która leży na grzbiecie, spod szaty widać palce jego stóp. Na głowach Matki Boskiej i Jezusa są bogate korony zamkniętego typu, na piersi Matki Boskiej jest szerokie pasmo korali składające się z kilku łańcuchów obramowanych z dwóch stron perłami.
Na górze kompozycji przedstawiono dwóch aniołów, każdy z nich jedną ręką trzyma kartusz z napisem w języku łacińskim, a drugą ręką gra na trąbie. Sam obraz i dedykację pod nim trzymają również dwaj aniołowie, którzy patrzą w różne strony. Pod tekstem znajduje się herb samego pułkownika oraz anagramy. Po obu stronach herbu stoją dwaj strażnicy. Tło obrazu stanowią kwiaty róż.

Медіорит Івана Щирського є зображенням Любецької Богоматері, доповненим дедикацією (присвятою) харківському полковнику Федору Захарзевському польською та староукраїнською мовою. Завдяки цьому твору можна легко окреслити головні риси іконографії, властиві копіям Ченстоховської Богоматері: Богородиця зображена фронтально, з Христом-Немовлям який сидить на її лівій руці; голова Матері Божої ледь повернута вправо, правиця піднесена до грудей; мафорій з широкою каймою спадає вздовж обличчя важкими складками; немовля у дещо скованій позі підносить правицю в двоперсному благословенні, а лівою тримає книгу, що лежить на корінці, з-під ризи помітні пальці його ніг; на головах Богоматері та Христа пишні корони закритого типу; на грудях Богоматері широке намисто, що складається з кількох ланцюжків, обрамлених з двох боків перлинами.
Вгорі композиції представлено двох янголів, Кожен з них однією рукою притримує картуш з написом латинською мовою, а іншою грають на трубі. Сам образ і присвяту під ним, тримають ще два янголи, які дивляться у різні сторони. Під текстом знаходиться герб самого полковника та анаграми. По обидва боки від герба стоять два стражі. Тлом зображення слугують квіти троянд.