Matka Boska Ilińska

Ikonę Ilińskiej (Czernihowskiej) Matki Boskiej w 1658 roku napisał dla cerkwi Ilińskiego klasztoru jaskiniowego mnich Hennadij, znany w świecie jako Hryhorij Dubieński (Hryhorij z Dubna). W 1662 roku miało miejsce cudowne wydarzenie: przed najazdem Tatarów na Czernihów ikona przez 8 dni płakała, ostrzegając przed nieszczęściem. Mnisi ukryli się w jaskiniach klasztoru i dzięki temu ocaleli. Od tego czasu obraz uważano za cudowny, a związane z nim cuda były starannie dokumentowane.
W 1695 roku ikonę przeniesiono do nowo wybudowanego soboru Trójcy Świętej klasztoru, gdzie umieszczono ją w drogocennej, srebrnej z pozłotą szacie (3,4 m x 1,60 m, waga ponad 32 kg), wykonanej na koszt hetmana Iwana Mazepy. Miejsce przechowywania ikony po zamknięciu klasztoru w 1924 roku jest nieznane. Szata ikony trafiła w 1929 roku do Czernihowskiego Muzeum Historycznego (obecnie Czernihowskie Obwodowe Muzeum Historyczne im. W. Tarnowskiego), gdzie jest przechowywana do dziś.
Obraz Bogurodzicy Ilińskiej był czczony jako świętość na całej Ukrainie. Pod koniec XVII-XIX wieku wielokrotnie go odtwarzano w rycinach, drzeworytach oraz ikonach zarówno przez profesjonalnych artystów, jak i amatorów. Te wizerunki różniły się między sobą detalami. Zachowało się także kilka fotografii ikony Bogurodzicy Ilińskiej z XIX–pocz. XX wieku. Pozwalają one dokładniej zrekonstruować wygląd oryginału i określić różnice w kopiach.
Podobnie jak inne odtworzenia Bogurodzicy Ilińskiej, ryciny świadczą o tym, że ikonopis Hryhorij Dubieński inspirował się wizerunkiem Matki Boskiej Częstochowskiej, dobrze mu znanym jako rodowitemu Wołynianinowi.
Księga Runo Oroshennoje to zbiór poświęcony cudom związanym z ikoną Matki Bożej Illińskiej (Czernihowskiej). Została napisana przez Daniila Tuptala znanego w zakonie jako Dymitr Tuptalo (Rostowski) na prośbę metropolity czernihowskiego Łazarza Baranowicza. Pierwsze wydanie zostało wydrukowane w drukarni w Nowogrodzie Siewierskim w obwodzie czernihowskim. Następnie książka była ponownie wydawana jeszcze sześć razy.
Wizerunek ma niewiele wspólnego z czczonym obrazem Matki Bożej Częstochowskiej, jednak ogólna stylistyka ryciny pozwala dostrzec pewne wspólne cechy: typ ikonograficzny Hodegetrii, układ Bogurodzicy i Chrystusa oraz zwój w jego rękach.
W centrum kompozycji przedstawiona jest Matka Boża. Na jej lewej ręce siedzi Dzieciątko Jezus. Prawą ręką błogosławi, a w lewej trzyma zwój. Pod wizerunkiem znajduje się informacja o ikonie w języku cerkiewnosłowiańskim.

Ікону Іллінської (Чернігівської) Богоматері у 1658 р. написав для церкви Іллінського печерного монастиря монах Геннадій, в миру – Григорій Дубенський (Григорій з Дубна). У 1662 р. відбулося чудо: перед нападом татар на Чернігів ікона 8 днів плакала, сповіщаючи про лихо. Ченці заховалися у печерах монастиря, завдяки цьому вціліли. З того часу образ вважався чудотворним, а пов’язані з ним дива фіксувалися з особливою ретельністю.
1695 р. ікону Богоматері перенесли в новозбудований Троїцький собор монастиря, де вмістили у дорогоцінну срібну з позолотою шату (3,4 м х 1,60 м, вагою понад 32 кг), виготовлену коштом гетьмана Івана Мазепи. Місцезнаходження ікони після закриття монастиря у 1924 р. невідомо. Шата ікони 1929 р. надійшла до Чернігівського історичного музею (нині Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського) де зберігається донині.
Образ Богоматері Іллінської був шанованою по усій Україні святинею. В кінці ХVІІ–ХІХ ст. його неодноразово відтворювали в гравюрах, ксилографіях та іконописі, як професійні митці, так і аматори. Ці зображення різнилися між собою деталями. Збереглися також кілька фотографій ікони Богоматері Іллінської ХІХ – початку ХХ ст. Вони дозволяють більш точно реконструювати вигляд оригіналу та визначити відмінності копій.
Як і інші відтворення Богоматері Іллінської, представлені гравюри засвідчують, що іконописець Григорій Дубенський надихався образом Богоматері Ченстоховської, добре знайомим йому як уродженцю Волині.
Книга Руно Орошенноє – збірник, присвячений чудесам, пов’язаним з іконою Іллінської (Чернігівської) Богоматері. Був написаний Даниїлом Тупталом, відомого в чернецтві як Димитрій Туптало (Ростовський) на прохання Чернігівського митрополита Лазаря Барановича. Перший наклад був надрукований у Новгород-Сіверській друкарні на Чернігівщині. Після цього книга була перевидана ще шість разів.
Образ має небагато спільних рис з шанованим образом Ченстоховської Богоматері, однак загальна стилістика гравюри дозволяє простежити певні спільні риси: іконографічний тип Одигітрії, положення Богородиці та Христа, а також сувій в його руках.
В центрі композиції зображена Богоматір. На її лівій руці сидить Немовля-Христос. Правою рукою він благословляє, а у лівій тримає сувій. Під образом знаходиться інформація про ікону церковнослов’янською мовою.

Wyjątkową jest jedna z największych barokowych rycin Dedykacja ku czci Iwana Mazepy z obrazem Matki Boskiej Ilińskiej. Jedyny zachowany egzemplarz znajduje się obecnie w Bibliotece Gdańskiej PAN. Rycina została wykonana z dziewięciu miedzianych płyt w technice miedziorytu przez Jana Szczyrskiego w 1696 roku. Był on znanym artystą, prawdopodobnie uczył się miedziorytu w Gdańsku i pracował w Wilnie (1677-1680), następnie w Czernihowie (1680-1683) oraz w Kijowie (1689), później zaangażował się w rozbudowę klasztoru św. Antoniego w Lubeczu, gdzie został przełożonym. Wśród jego prac wykonanych w Wilnie są liczne wizerunki Matki Bożej Częstochowskiej, co wpłynęło na jego dalszą twórczość.

Pojawienie się dedykacji dla Mazepy związane jest z jego hojnością wobec cerkwi. Wiąże się ją z kosztowną darowizną hetmana, dzięki której wykonano cenny srebrny okład Matki Bożej Ilińskiej.

Kompozycję Dedykacji ku czci Iwana Mazepy można podzielić na dwie części. Pierwsza to barokowa brama, w której centrum znajduje się Matka Boża Illińska w okładzie, a poniżej – herb hetmana Mazepy otoczony symbolami bitewnymi. Górną część kompozycji wieńczy Święta Trójca w kartuszu oraz dwa anioły trzymające koronę. Druga część zawiera tekst dedykacji autorstwa Wawrzyńca Kszczonowicza w języku staroukraińskim, polskim i łacińskim. Po bokach tekstu w arkadach znajdują się wizerunki świętych: Onufrego Wielkiego, Piotra z Athos, Teodozjusza Wielkiego, Antoniego Wielkiego, Pawła z Teb, Makarego Egipskiego, Pachomiusza Wielkiego, Eutymiusza Wielkiego. Na dole w kartuszach umieszczono proroka Eliasza i Antoniego Pieczerskiego. Pomiędzy nimi znajduje się scena szturmu kozackiego na turecką twierdzę Kazykeremen. W prawym dolnym rogu znajduje się podpis autora.

Wizerunek Matki Bożej Ilińskiej ma nieco mniej wspólnych cech z ikoną Matki Bożej Częstochowskiej niż inne kopie. Podobieństwa to: roślinny ornament na maforionie Matki Bożej i Chrystusa, typ ikonograficzny Hodegetrii (Matka Boża z Dzieciątkiem Jezus na ręku) oraz zamknięte korony. Wyróżnia go bardziej okrągłe oblicze postaci w porównaniu z oryginalnym wizerunkiem.

Унікальною є одна з найбільших барокових гравюр Дедикація (посвята) гетьману Івану Мазепі з образом Богоматері Іллінської. Єдиний її збережений примірник знаходиться нині у Гданській Бібліотеці

Гравюра виконана з дев’яти мідних дощок в техніці медіорит (гравюра на міді) художником Іваном Щирським в 1691 або 1695 році. Він був відомим митцем, навчався гравюрі, вірогідно, у Гданську та працював у Вільно (1677-1680), потім у Чернігові (1680-1683) та Києві (1689), згодом долучився до розбудови монастиря Святого Антонія в Любечі, де став настоятелем. Серед його робіт виконаних у Вільно – численні образи Богоматері Ченстоховської, що вплинуло на його подальшу творчість.

Поява Дилекації Мазепі пов’язана з його щедрими пожертвуваннями на церкву. Її асоціюють з дрогоцінним вкладом гетьмана, коштом якого була виготовлена дорогоцінна срібна шата Богоматері Іллінської.

Композицію дедикації Івану Мазепі можна розділити на 2 частини. Перша це барокова брама, по центру якої зображена Богоматір Іллінська в шатах, а під нею – герб гетьмана Мазепи в оточенні батальних символів. Увінчує цю частину композиції свята Трійця в картуші та 2 янголи, які тримають корону. Друга містить текст Дедикації авторства Лаврентія Крщновича староукраїнською, польською та латинською мовами. Обабіч тексту в арках розміщено зображення святих: Онуфрія Великого, Петра Афонського, Феодосія Великого Антонія Великого, Павла Фівейського, Макарія Єгипетського, Пахомія Великого, Євфимія Великого. Внизу у картушах зображені пророк Ілля та Антоній Печерський. Між ними сцена штурму козаками турецької фортеці Казикермен. Справа внизу є авторський підпис.

Образ Богоматері Іллінської має трохи менше спільних рис з іконою Богоматері Ченстоховської, ніж інші копії. Спільні це: рослинний орнамент на мафорії Богоматері та Ісуса, іконографічний тип Одигітрії( Богородиці з Немовлям-Христом на руках) а також корони закритого типу. Відрізняє його округлі обличчя зображених святих, в порівнянні з оригінальною шанованою іконою.

Księga Runo Oroshennoje, to zbiór poświęcony cudom związanym z ikoną Matki Bożej Illińskiej (Czernihowskiej). Została napisana przez Dymitra Rostowskiego (Tuptala) na prośbę metropolity czernihowskiego Łazarza Baranowicza. Pierwsze wydanie zostało wydrukowane w drukarni w Nowogrodzie Siewierskim w obwodzie Czernihowskim. Następnie książka była ponownie wydawana jeszcze sześć razy.
Wizerunek ma niewiele wspólnych cech z czczonym wizerunkiem Matki Bożej Częstochowskiej, jednak typ ikonograficzny Hodegetrii, układ Matki Bożej i Chrystusa oraz ogólna stylistyka ryciny pozwalają dostrzec pewne wspólne cechy.
W centrum kompozycji przedstawiona jest Matka Boża. Na jej lewej ręce siedzi Dzieciątko Jezus. Prawą ręką błogosławi, a w lewej trzyma zwój. Po obu stronach ikony na chmurach znajdują się anioły. Pod obrazem umieszczony sobór Świętej Trójcy w Czernihowie, a obok niego stoją duchowni.

Книга Руно Орошенноє – збірник, присвячений чудесам, пов’язаним з іконою Іллінської (Чернігівської) Богоматері. Був написаний Даниїлом Тупталом, відомого в чернецтві як Димитрій Туптало (Ростовський) на прохання Чернігівського митрополита Лазаря Барановича. Перший наклад був надрукований у Новгород-Сіверській друкарні на Чернігівщині. Після цього книга була перевидана ще шість разів.
Образ має небагато спільних рис з шанованим образом Ченстоховської Богоматері, однак загальна стилістика гравюри дозволяє простежити певні спільні риси: іконографічний тип Одигітрії, положення Богородиці та Христа, а також сувій в його руках.
В центрі композиції зображена Богоматір. На її лівій руці сидить Немовля-Христос. Правою рукою він благословляє, а у лівій тримає сувій. По обидва боки від ікони на хмарах розміщені янголи. Під образом розташований Троїцький собор в Чернігові, а обабіч нього стоять священослужителі.

Rycina z wizerunkiem Matki Boskiej została wykonana przez znanego ukraińskiego artystę Iwana Migurę. Urodził się on w Kijowie, gdzie się uczył, a następnie wykładał w Akademii Mohylańskiej. W 1703 roku przyjął święcenia zakonne pod imieniem Iłarion. W latach 1709-1712 był igumenem (w prawosławiu przełożonym samodzielnego monasteru) klasztoru Mikoło-Krupnyckiego w Baturynie. Większość jego dzieł to grafiki w stylu ukraińskiego baroku z tekstami panegiryków po łacinie lub cerkiewnosłowiańsku, anagramami i herbami. Migura nazywał je Tezami ku czci…. Podobna Teza znajduje się w Bibliotece Narodowej w Warszawie. Płytka miedziorytnicza, według której wykonano rycinę, przechowywana w Narodowej Bibliotece Ukrainy im. W.I. Wernadskiego. Wizerunek znany jest jako „Matka Boska Jelecka – niewiędnący kwiat” i zawiera panegiryk dla archimandryty (opiekuna) klasztoru Jeleckiego w Czernihowie, Izaaka Wasinkiewicza.
W centrum kompozycji ryciny w koronie drzewa umieszczony jest wizerunek Matki Boskiej. Obok wizerunku – anioły z laurami (w laurach – teksty po łacinie). Na górze nad ikoną znajduje się Bóg Ojciec i Duch Święty w postaci gołębicy. Pod ikoną – portret Izaaka Wasinkiewicza siedzącego na tronie, przyjmującego mitrę, pastorał i krzyż od Jana Chrzciciela. Na dole płytki znajduje się pole z tekstem dedykacyjnym po łacinie oraz anagramami i herbem Izaaka Wasinkiewicza.
Wizerunek Matki Boskiej Jeleckiej na grafice jest nietradycyjny. Faktycznie odtwarza inny święty wizerunek regionu czernihowskiego – Matki Boskiej Ilińskiej, stworzony w 1658 roku dla pieczerskiego klasztoru Illińskiego przez mnicha Hennadiusza (świeckie imię – Hryhorij Dubieński). Obie ikony uważane były za cudowne i wielokrotnie odtwarzane w grafikach i ikonach Według jednej z hipotez, Hryhorij Dubieński był autorem obu wizerunków, a współcześni mogli je utożsamiać, co doprowadziło do stworzenia wielu bardzo podobnych do Matki Boskiej Illińskiej kopii ikony Jeleckiej. Jednak w tradycyjnej ikonografii Matka Boska Illińska przedstawiona jest jako półpostać Hodegetrii (Matka Boska trzyma na rękach Dzieciątko Jezus, które błogosławi prawą ręką, a w lewej trzyma zwój lub książkę), podczas gdy Jelecka – to Panachranta (Matka Boska z Dzieciątkiem Jezus na tronie).

Гравюру з образом Богоматері з Народовій бібліотеці в Варшаві виконав відомий український художник Іван Мигура. Він народився у Києві, навчався, а потім викладав у Києво-Могилянській академії. 1703 прийняв чернецтво під ім’ям Іларіон. У 1709-1712 рр. був ігуменом батуринського Миколо-Крупницького монастиря. Більшість творів його авторства – гравюри в стилі українського бароко з віршованими текстами панегіриків( присвят) латиною чи церковнослов’янською з анаграмами та гербами. Мигура називав їх «Тезами на честь…». Подібна гравюра зберігається в Бібліотеці Народовій.
Бронзова дошка за якою виконана гравюра зберігається у Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського. Зображення відоме як «Єлецька Богоматір – нев’янучий цвіт» та містить присвяту архимандриту Єлецького монастиря в Чернігові Ісакію Васинкевичу.
В центрі композиції гравюри в кроні дерева вміщений образ Богоматері. Обабіч образу – янголи з лавровими вінками (у вінках – тексти латиницею). Угорі над іконою Бог-Отець і Голуб-Дух. Під нею – портрет Ісакія Васикевича, що сидить на троні і приймає митру, посох і хрест від Іоанна Хрестителя. Унизу дошки поле з текстом-присвятою латиницею, анаграми та герб Ісаака Васінкевича.
Образ Богоматері Єлецької на гравюрі нетрадиційний. Він фактично відтворює іншу святиню Чернігівщини – Богоматір Іллінську, створену 1658р. для Іллінського печерного монастиря монахом Геннадієм (в миру – Григорієм) Дубенським. Обидві ікони вважалися чудотворними та неодноразово повторювалися у гравюрах та іконопису. Згідно одній з гіпотез, Григорій Дубенський був автором обох образів, а сучасники могли їх ототожнювати, що призвело до створення низки дуже подібних до Іллінської Богоматері копій Єлецької ікони. Однак у традиційній іконографії Богоматір Іллінська це поясне зображення Одигітрії (Богородиця тримає на руках Немовля-Христа, що благословляє правицею, а у лівій тримає сувій чи книгу), а Єлецька – Панахранта (Богородиця з Немовлям-Христом на Троні).

Od 1679 roku na terenie klasztoru Świętej Trójcy w Czernihowie zaczęła funkcjonować drukarnia. Drukowano w niej prace polemiczne, teksty liturgiczne, podręczniki i materiały edukacyjne oraz utwory panegiryczne. Wydania liturgiczne publikowano w języku cerkiewnosłowiańskim, a w autorskich tekstach często używano języka ukraińskiego, w tym do tekstów wierszowanych. Znaczną część repertuaru czernihowscy wydawcy drukowali po polsku, używano także łaciny. W 1697 roku arcybiskupem czernihowskim został Jan Maksymowycz (ur. 1651 r.– zm. 1715). Był to człowiek wykształcony, erudyta, piszący liczne własne utwory oraz tłumaczący literaturę europejskich autorów.
Prezentowana rycina jest ilustracją do książki Jana Maksymowicza Teatron albo widok pouczający. Półpostaciowy obraz Matki Bożej znajduje się w górnej części arkusza. Na lewej ręce trzyma Dzieciątko Jezus, które prawą ręką błogosławi, a w lewej trzyma zwój. Pod wizerunkiem Matki Bożej z Dzieciątkiem znajduje się cerkiew Świętej Trójcy. Po obu jej stronach stoją święci. Autorem miedziorytu jest czernihowski grawer Inokentij Piddubnyj.
Wizerunek ma niewiele wspólnego z czczonym obrazem Matki Bożej Częstochowskiej jednak ogólna stylistyka ryciny pozwala dostrzec pewne wspólne cechy: typ ikonograficzny Hodegetrii, układ Bogurodzicy i Chrystusa oraz zwój w jego rękach.

З 1679 року на території Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові почала функціонувати друкарня. У ній друкували полемічні праці, богослужбові тексти, підручники й навчальні посібники, панегіричні твори. Літургійні видання публікували церковнослов’янською мовою, у текстах авторських творів активно використовували також українську, в тому числі для віршованих текстів. Значну частину репертуару чернігівські видавці друкували польською, вживали також латину.У 1697 році чернігівським архієпископом стає Іоанн Максимович ( нар. 1651 р. – пом.1715 р.). Він був людиною ерудованою, грамотною й освіченою, крім того, активно писав численні власні твори й перекладав літературу європейських авторів.
Дана гравюрає ілюстрацією до книги Іоанна Максимовича Феатрон или позор нравоучительный. Поясне зображення Богоматері знаходиться у верхній частині аркуша. На лівій руці у неї сидить Немовля-Христос. Правою рукою він благословляє, а у лівій тримає сувій. Під зображенням Богоматері з Немовлям зображений Троїцько-Іллінський собор. По обидва боки від нього стоять преподобні. Автором медіориту є чернігівський гравер Інокентій Піддубний.
Образ має небагато спільних рис з шанованим образом Ченстоховської Богоматері, однак загальна стилістика гравюри дозволяє простежити певні спільні риси: іконографічний тип Одигітрії, положення Богородиці та Христа, а також сувій в його руках.

Grafika z wizerunkiem Bogurodzicy Ilińskiej z Narodowej Biblioteki w Warszawie jest niewielkiego rozmiaru. Większość podobnych rycin tego czasu była znacznie większa. Najprawdopodobniej jest to tzw. „ludowy obrazek” („lubok”), który następnie był ręcznie kolorowany. Podobne obrazki z wizerunkami świętych cieszyły się dużą popularnością wśród ludności Imperium Rosyjskiego w XVIII wieku.
Autor ryciny bardzo zmienił wygląd czczonej ikony Matki Boskiej Częstochowskiej, jednak charakterystyczne cechy pierwowzoru są dobrze widoczne.
W centrum kompozycji ryciny znajduje się ikona. Bogurodzica jest przedstawiona frontalnie, z Dzieciątkiem Jezus siedzącym na jej lewej ręce; głowa Matki Bożej jest lekko zwrócona w prawo, prawica uniesiona do piersi, maforion z szeroką lamówką spada wzdłuż twarzy w ciężkich fałdach. Dzieciątko Jezus w nieco sztywnej pozie podnosi prawicę w dwupalcowym błogosławieństwie. Twarze postaci są nieco wydłużone. Jednak istnieje znacząca różnica: w ręce Dzieciątka Jezus nie ma księgi, a zwój a ubrania Bogurodzicy i Dzieciątka są ozdobione roślinnym ornamentem. Ciekawostką jest, że autor ryciny odtworzył niektóre detale szaty ikony, w szczególności bogate korony zamkniętego typu. Pod wizerunkiem, w kartuszu, umieszczona jest nazwa ikony. Obraz otacza rama z liści akantu i kwiatów. U góry, w centrum nad ramą, znajduje się gołębica – symbol Ducha Świętego.

Гравюра з образом Богоматері Іллінської з Народовій бібліотеці в Варшаві невеликого розміру, порівняно з іншими медіоритами того часу. Скоріш за все, це так звана «народна картинка» («лубок»), яка потім розфарбовувалася від руки. Подібні картинки зі святими образами користувалися великою популярністю у населення Російській імперії в ХVІІІ ст.
Автор твору значно змінив вигляд шанованої ікони Богоматері Ченстоховської, однак характерні риси прообразу залишилися добре помітними.
По центру композиції гравюри вміщена ікона. Богородиця зображена фронтально, з Христом-Немовлям, який сидить на її лівій руці; голова Матері Божої ледь повернута вправо, правиця піднесена до грудей; мафорій з широкою каймою спадає вздовж обличчя важкими складками; немовля у дещо скованій позі підносить правицю в двоперсному благословінні. Лики зображених дещо витягнуті. Утім є й суттєва різниця: у руці Христа-Немовляти не книга, а сувій; вбрання Богоматері і Немовляти вкриває рослинний орнамент. Цікаво, що автор гравюри відтворив деякі деталі зображення шати ікони, зокрема пишні корони закритого типу. Під образом у картуші розміщена назва ікони. Зображення оточує рама з листя аканту та квітів. Згори по центру над рамою голуб – символ Святого Духа.